Статті про здоров'я

Біль, оніміння, поколювання або слабкість у руці чи нозі можуть бути проявами різних захворювань нервової системи. Найчастіше лікарю доводиться відрізняти радикулопатію від тунельного синдрому, оскільки їхні симптоми можуть бути дуже схожими.

Саме електронейроміографія (ЕНМГ) є одним із найточніших методів, який дозволяє зрозуміти, де саме виникла проблема — біля хребта чи вже по ходу периферичного нерва.

Що таке радикулопатія?

Радикулопатія — це ураження нервового корінця в місці його виходу зі спинного мозку.

Найчастіші причини:

• грижа міжхребцевого диска;

• стеноз хребтового каналу;

• остеофіти (кісткові розростання);

• дегенеративні зміни хребта;

• рідше — пухлини або запальні процеси.

При цьому страждає нервовий корінець ще до того, як він сформує периферичний нерв.

Що таке тунельний синдром?

Тунельний синдром — це компресія вже сформованого периферичного нерва в анатомічно вузькому каналі.

Найпоширеніші варіанти:

• синдром зап'ясткового каналу (серединний нерв);

• синдром кубітального каналу (ліктьовий нерв);

• компресія малогомілкового нерва біля головки малогомілкової кістки;

• синдром тарзального каналу;

• синдром круглого пронатора;

• синдром грудного виходу (у частини пацієнтів).

У цьому випадку проблема виникає далеко від хребта.

Чому симптоми можуть бути однаковими?

І радикулопатія, і тунельний синдром можуть проявлятися:

• болем;

• онімінням;

• поколюванням;

• відчуттям «повзання мурашок»;

• слабкістю м'язів;

• порушенням чутливості.

Наприклад, оніміння пальців кисті може бути наслідком як шийної радикулопатії, так і синдрому зап'ясткового каналу.

Слабкість стопи може бути проявом грижі поперекового відділу або компресії малогомілкового нерва.

Саме тому лише за скаргами встановити точний діагноз часто неможливо.

На що звертає увагу лікар?

Під час консультації невролог оцінює:

• локалізацію болю;

• напрямок його поширення;

• ділянку порушення чутливості;

• силу окремих м'язів;

• сухожильні рефлекси;

• результати спеціальних клінічних тестів.

Після цього лікар вирішує, чи потрібна ЕНМГ.

Як ЕНМГ відрізняє радикулопатію від тунельного синдрому?

ЕНМГ оцінює проведення нервового імпульсу по периферичних нервах і функціональний стан м'язів.

При тунельному синдромі дослідження зазвичай показує:

• уповільнення проведення імпульсу саме в зоні компресії;

• збільшення латентності;

• зниження амплітуди відповіді;

• характерні зміни лише в одному конкретному нерві.

При радикулопатії картина інша.

Проведення імпульсу по периферичному нерву може залишатися нормальним, однак голкова ЕМГ виявляє ознаки ураження м'язів, які іннервуються відповідним нервовим корінцем.

Саме ця особливість робить ЕНМГ незамінною при диференціальній діагностиці.

Чи можуть ці захворювання існувати одночасно?

Так.

Особливо часто це спостерігається у людей старшого віку та пацієнтів із цукровим діабетом.

Наприклад, у людини можуть одночасно бути:

• грижа шийного відділу хребта;

• синдром зап'ясткового каналу.

Або:

• грижа поперекового відділу;

• компресія малогомілкового нерва.

У такій ситуації лише клінічного огляду або МРТ недостатньо.

ЕНМГ допомагає визначити, яка патологія є основною причиною симптомів, а також виявити поєднане ураження.

Чому це важливо для лікування?

Тактика лікування при цих захворюваннях суттєво відрізняється.

При радикулопатії можуть застосовуватися:

• медикаментозна терапія;

• фізична реабілітація;

• лікувальна фізкультура;

• блокади за показаннями;

• нейрохірургічне лікування.

При тунельному синдромі лікування залежить від локалізації компресії та може включати:

• ортези;

• зміну навантаження;

• фізичну терапію;

• медикаментозне лікування;

• локальні ін'єкції;

• декомпресію нерва.

Якщо помилитися з діагнозом, лікування може виявитися неефективним.

Висновок

Радикулопатія і тунельні синдроми часто мають схожі симптоми, але виникають на різних рівнях ураження нервової системи та потребують різної тактики лікування. Саме тому точна діагностика має принципове значення.

ЕНМГ є одним із найінформативніших методів, який дозволяє відрізнити ураження нервового корінця від компресії периферичного нерва, визначити локалізацію патологічного процесу, оцінити його тяжкість і допомогти лікарю обрати найбільш ефективне лікування. Це робить дослідження важливою складовою сучасної доказової неврології.