Статті про здоров'я

Слово «остеохондроз» знає майже кожен пацієнт. Ним часто пояснюють біль у шиї та попереку, головний біль, запаморочення, шум у вухах, оніміння пальців, слабкість у ногах і навіть підвищення артеріального тиску. Якщо у висновку рентгенографії або МРТ зазначені «дегенеративні зміни», людина нерідко сприймає це як підтвердження серйозного захворювання хребта, яке необхідно постійно лікувати.

Проте сучасна неврологія дивиться на цю проблему інакше. Виявлені на знімках зміни дисків і хребців не завжди є джерелом болю та не можуть автоматично пояснити всі скарги пацієнта. Великий систематичний огляд МРТ-досліджень показав, що ознаки дегенерації хребта часто зустрічаються у людей, які взагалі не мають болю, а їх поширеність закономірно зростає з віком. Тому такі знахідки необхідно оцінювати лише разом зі скаргами та результатами клінічного огляду. (PubMed)

Саме тут виникає принципова різниця між застарілим і сучасним підходами.

Раніше логіка нерідко була такою:

На МРТ є протрузія або дегенеративні зміни — отже, вони й викликають біль.

Сьогодні лікар мислить інакше:

Чи відповідають зміни на МРТ локалізації болю? Чи є ознаки ураження нервового корінця? Чи змінилися рефлекси, чутливість або м’язова сила? Чи немає іншої, не пов’язаної з хребтом причини симптомів?

Таке клінічне мислення важливе не лише для невролога. Сімейні лікарі, терапевти, ортопеди, ревматологи та лікарі фізичної і реабілітаційної медицини також регулярно стикаються з пацієнтами, які роками лікують «остеохондроз», хоча джерелом скарг може бути радикулопатія, тунельна нейропатія, патологія суглобів, міофасціальний біль або захворювання внутрішніх органів.

Міф №1. Остеохондроз — це універсальна причина болю у спині та шиї

Насправді біль у спині — не один діагноз, а велика група клінічних станів. Він може виникати через перевантаження м’язів і зв’язок, подразнення фасеткових суглобів, грижу диска з компресією нервового корінця, стеноз хребтового каналу, остеопоротичний перелом, запальне ревматологічне захворювання або іншу патологію.

Біль у попереку іноді взагалі не має безпосереднього зв’язку з хребтом. Схожі відчуття можуть супроводжувати захворювання нирок, органів малого таза, кульшового суглоба, підшлункової залози або судин. Тому запис «остеохондроз» у висновку дослідження не скасовує необхідності повноцінної клінічної оцінки.

Невролога насамперед цікавить характер болю:

• де він локалізується;

• чи поширюється в руку, сідницю або ногу;

• чи є оніміння, поколювання або печіння;

• чи виникла слабкість у кінцівці;

• як біль пов’язаний із рухом і положенням тіла;

• чи є нічний біль, гарячка, схуднення або інші тривожні ознаки.

Якщо біль віддає від попереку по задній або бічній поверхні ноги, супроводжується порушенням чутливості, зміною рефлексів чи слабкістю певних м’язів, лікар може запідозрити радикулопатію. У такій ситуації важливе не загальне формулювання «остеохондроз», а визначення конкретного нервового корінця, причини його ураження та ступеня неврологічного дефіциту.

Якщо ж людина відчуває локальний біль після незвичного навантаження, але не має слабкості, порушень чутливості чи інших небезпечних симптомів, МРТ у перші дні часто не змінить тактику лікування. NICE рекомендує не призначати візуалізацію при болю в попереку без підозри на серйозну патологію, а в спеціалізованій допомозі виконувати її лише тоді, коли результат може вплинути на подальше ведення пацієнта. (NICE)

Цей підхід не означає, що МРТ не потрібне або що дегенеративні зміни ніколи не мають клінічного значення. Навпаки, при прогресуючій слабкості, ознаках компресії нервових структур, підозрі на пухлину, інфекцію, перелом або синдром кінського хвоста нейровізуалізація може бути принципово важливою. Але її призначають для відповіді на конкретне клінічне запитання, а не лише тому, що пацієнту болить спина.

Коментар невролога

Найчастіша помилка — намагатися лікувати кожне слово з висновку МРТ. Протрузія, зниження висоти диска чи спондильоз можуть бути частиною вікових змін і не мати прямого стосунку до скарг. Лікування потрібне тоді, коли результати дослідження узгоджуються із симптомами та даними неврологічного огляду.

Тому при болю в шиї або попереку варто почати не із самостійного вибору процедур, крапельниць чи «блокад», а з консультації невролога. Лікар визначить, чи є ознаки ураження нервових структур, чи потрібне МРТ і чи не приховується за звичним словом «остеохондроз» інше захворювання.

Продовжуємо статтю.

Міф №2. Якщо на МРТ є грижа або протрузія — саме вона викликає біль

Після отримання висновку МРТ багато пацієнтів уважно читають кожне слово. Побачивши записи «протрузія», «грижа диска», «спондильоз», «спондилоартроз» або «дегенеративно-дистрофічні зміни», людина часто вже не сумнівається, що причина болю знайдена.

Але в реальній клінічній практиці все значно складніше.

Одне з найбільших відкриттів сучасної неврології та нейрорадіології полягає в тому, що зміни на МРТ далеко не завжди пояснюють симптоми пацієнта.

Чому це відбувається?

Магнітно-резонансна томографія чудово показує анатомію.

Вона дозволяє побачити:

• міжхребцеві диски;

• нервові корінці;

• спинний мозок;

• зв'язки;

• суглоби;

• навколишні тканини.

Але МРТ не може відповісти на питання:

• що саме зараз болить;

• яка структура є джерелом болю;

• чи викликає виявлена грижа клінічні симптоми;

• чи пов'язані зміни зі скаргами пацієнта.

Саме тому один і той самий висновок МРТ може означати абсолютно різні речі для різних людей.

Що показали великі міжнародні дослідження?

Одне з найвідоміших досліджень, опубліковане в журналі The American Journal of Neuroradiology, проаналізувало тисячі МРТ людей, які не мали жодного болю у спині.

Результати стали несподіваними навіть для лікарів.

У багатьох абсолютно здорових людей були виявлені:

• протрузії міжхребцевих дисків;

• грижі;

• зниження висоти дисків;

• дегенерація дисків;

• фасетковий артроз.

Причому частота таких змін закономірно збільшувалася з віком.

Це означає, що сама наявність грижі ще не доводить, що саме вона є причиною болю.

Саме тому міжнародні рекомендації наголошують: результати МРТ повинні оцінюватися лише разом із клінічною картиною.

Коли грижа дійсно має клінічне значення?

Не кожна грижа є небезпечною.

Але існують ситуації, коли саме вона пояснює всі симптоми пацієнта.

Наприклад:

• біль поширюється по ходу конкретного нерва;

• є оніміння певної ділянки руки або ноги;

• знижуються сухожильні рефлекси;

• з'являється слабкість окремих м'язів;

• симптоми повністю відповідають рівню компресії нервового корінця, який видно на МРТ.

Саме так виглядає класична радикулопатія.

У такій ситуації результати МРТ підтверджують те, що лікар вже запідозрив під час неврологічного огляду.

Коли причина болю зовсім інша?

У своїй практиці неврологи регулярно зустрічають ситуації, коли пацієнт приходить із МРТ, на якому описана грижа, але після клінічного огляду стає зрозуміло, що джерело симптомів інше.

Наприклад, біль у руці може бути викликаний:

• синдромом зап'ясткового каналу;

• компресією ліктьового нерва;

• міофасціальним синдромом;

• патологією плечового суглоба.

Біль у нозі іноді виникає через:

• артроз кульшового суглоба;

• синдром грушоподібного м'яза;

• діабетичну полінейропатію;

• судинні захворювання нижніх кінцівок.

У таких випадках лікування лише «грижі на МРТ» не приносить результату, тому що справжня причина симптомів залишається невиявленою.

Чому не можна лікувати висновок МРТ?

Одна з найпоширеніших помилок — призначати лікування лише на підставі опису дослідження.

Насправді невролог оцінює три джерела інформації:

1. Скарги пацієнта.

2. Результати неврологічного огляду.

3. Дані інструментальних досліджень.

Лише якщо всі три складові збігаються, можна говорити про підтверджений діагноз.

Саме тому два пацієнти з однаковою грижею диска можуть отримати абсолютно різні рекомендації.

Одному достатньо лікувальної фізкультури, модифікації способу життя та спостереження.

Інший може потребувати медикаментозної терапії, а в окремих випадках — консультації нейрохірурга.

Клінічний коментар

У практиці досвідченого невролога нерідко зустрічаються пацієнти, які протягом багатьох років лікували «грижу хребта», хоча вона була випадковою знахідкою. Після детального огляду з'ясовувалося, що джерелом болю були тунельний синдром, захворювання кульшового суглоба, патологія периферичних нервів або міофасціальний больовий синдром. Саме тому сучасна неврологія розглядає МРТ як надзвичайно цінний, але допоміжний метод діагностики. Остаточний висновок завжди формується після клінічного огляду пацієнта.

Що важливо запам'ятати?

Не кожна грижа болить. Не кожен біль викликаний грижею.

Саме тому при болю у спині, шиї, руці чи нозі важливо не займатися самолікуванням і не робити висновків лише на підставі МРТ. Консультація невролога допомагає визначити, чи є виявлені зміни причиною симптомів, чи потрібне лікування, а якщо так — яке саме буде найбільш ефективним відповідно до сучасних міжнародних рекомендацій.

Міф №3. «Остеохондроз потрібно лікувати двічі на рік»

«Прокапатися навесні й восени», «пройти курс уколів для хребта», «поставити крапельниці для профілактики» — подібні рекомендації й досі можна почути від знайомих або знайти на форумах. Для багатьох людей вони стали майже традицією. Але чи мають такі профілактичні курси наукове обґрунтування?

Якщо звернутися до сучасних міжнародних клінічних рекомендацій American College of Physicians (ACP), European Academy of Neurology (EAN), NICE та інших професійних товариств, відповідь буде однозначною: ні.

На сьогодні не існує доказів того, що регулярні «профілактичні» курси ін'єкцій, крапельниць або таблеток без чітких показань можуть зупинити дегенеративні зміни хребта, запобігти появі грижі чи захистити людину від болю в майбутньому.

Чому виник цей міф?

У минулі десятиліття більшість випадків болю в спині пояснювали одним словом — «остеохондроз». Відповідно, існувала й універсальна схема лікування: двічі на рік пройти курс ін'єкцій, фізіотерапії або внутрішньовенних інфузій.

Однак із розвитком доказової медицини стало зрозуміло, що біль у спині має десятки різних причин, а однакова схема лікування для всіх пацієнтів просто не може бути ефективною.

Сучасний невролог ставить інше запитання:

Що саме ми лікуємо?

Якщо пацієнта нічого не турбує, лікувати лише висновок МРТ або рентгенографії немає сенсу.

Чи можна «відновити» міжхребцевий диск?

Ще один поширений міф полягає в тому, що існують препарати, які «омолоджують» хребет, «відновлюють» міжхребцеві диски або «розчиняють» протрузії.

На жаль, це не відповідає сучасним науковим даним.

Дегенеративні зміни дисків є складним біологічним процесом, який пов'язаний із віком, генетичними особливостями, механічними навантаженнями, способом життя та багатьма іншими чинниками.

На сьогодні не існує лікарського засобу, який міг би повернути міжхребцевому диску його початкову структуру або повністю зупинити процеси дегенерації.

Саме тому метою лікування є не «омолодження хребта», а:

• зменшення болю;

• відновлення рухливості;

• усунення компресії нервових структур (якщо вона є);

• повернення людини до звичайної фізичної активності;

• профілактика повторних загострень.

Чому «крапельниці для спини» не входять до міжнародних рекомендацій?

Пацієнти нерідко дивуються, коли після консультації невролог не призначає курс внутрішньовенних інфузій.

Причина проста: сучасні клінічні рекомендації оцінюють не популярність методу, а його доведену ефективність.

Якщо певне лікування не продемонструвало переконливої користі у якісних клінічних дослідженнях, його не рекомендують застосовувати рутинно.

Це не означає, що будь-яка інфузійна терапія є неправильною. У деяких клінічних ситуаціях вона може бути виправданою. Але використовувати її як регулярну «профілактику остеохондрозу» сучасна доказова медицина не рекомендує.

Що дійсно допомагає зменшити ризик повторного болю?

На відміну від міфічних «курсів лікування», ефективність деяких заходів підтверджена численними дослідженнями.

До них належать:

• регулярна фізична активність;

• вправи для зміцнення м'язів тулуба;

• підтримання нормальної маси тіла;

• відмова від куріння;

• достатня щоденна рухливість;

• правильна організація робочого місця;

• своєчасне лікування гострих епізодів болю.

Саме ці рекомендації сьогодні входять до більшості міжнародних клінічних настанов.

Клінічний коментар

У практиці невролога нерідко зустрічаються пацієнти, які протягом багатьох років регулярно проходили «профілактичні курси лікування», але кількість загострень не зменшувалася. Після детального аналізу часто виявлялося, що людина мала низьку фізичну активність, надлишкову масу тіла, слабкий м'язовий корсет або тривале статичне навантаження під час роботи. Саме корекція цих факторів давала значно кращий довгостроковий результат, ніж багаторазові курси медикаментозної терапії.

Висновок

Остеохондроз не потребує планового лікування «за календарем».

Сучасна неврологія відмовилася від принципу «лікувати двічі на рік незалежно від самопочуття». Якщо болю немає, людина активно рухається, а неврологічний огляд не виявляє патології, потреби в профілактичних курсах лікування немає.

Якщо ж біль з'явився, важливо не починати лікування за старими схемами, а звернутися до невролога. Лише після клінічного огляду можна визначити справжню причину симптомів, оцінити необхідність додаткових обстежень і підібрати лікування, яке відповідає сучасним міжнародним стандартам.

Міф №4. Якщо болить спина — потрібно якомога менше рухатися

Цей міф десятиліттями був одним із найпоширеніших. Пацієнтам рекомендували кілька тижнів лежати в ліжку, уникати будь-яких рухів, носити жорсткі корсети та чекати, поки біль повністю мине.

Сьогодні сучасна доказова медицина дотримується зовсім іншої позиції.

Згідно з рекомендаціями American College of Physicians (ACP), National Institute for Health and Care Excellence (NICE), European Spine Journal та інших міжнародних професійних товариств, тривалий постільний режим при більшості випадків гострого неспецифічного болю в спині не рекомендований.

Більше того, він може уповільнювати одужання.

Чому люди бояться рухатися?

Це абсолютно природна реакція.

Коли людина відчуває сильний біль у попереку чи шиї, їй здається, що будь-який рух ще більше пошкодить хребет.

Особливо часто це трапляється після МРТ, якщо у висновку написано:

• «грижа диска»;

• «протрузія»;

• «дегенеративно-дистрофічні зміни»;

• «спондильоз»;

• «остеохондроз».

Пацієнт починає сприймати свій хребет як «крихкий» або «зношений» і свідомо обмежує будь-яку фізичну активність.

Саме це явище в сучасній медицині називають кінезіофобією — страхом руху через побоювання посилити біль або «пошкодити хребет».

Що відбувається, якщо довго лежати?

На перший погляд здається, що відпочинок допомагає.

Дійсно, у перші години після гострого болю людині може бути комфортніше перебувати у положенні лежачи.

Але якщо постільний режим триває кілька днів або навіть тижнів, починають розвиватися зовсім інші процеси.

Зменшується сила м'язів.

Погіршується їх витривалість.

Знижується рухливість суглобів.

Послаблюється м'язовий корсет, який стабілізує хребет.

Поступово формується страх руху.

Людина починає уникати навіть звичайної ходьби, нахилів або підйому сходами.

У результаті біль нерідко стає хронічним.

Саме тому сучасні рекомендації радять повертатися до звичайної активності настільки швидко, наскільки це дозволяє біль.

Але чи не стане гірше?

Це одне з найчастіших запитань пацієнтів.

Відповідь залежить від причини болю.

При більшості випадків гострого неспецифічного болю в попереку помірна активність не погіршує стан, а навпаки, сприяє швидшому відновленню.

Звичайно, це не означає, що потрібно одразу піднімати важкі предмети або повертатися до інтенсивних спортивних тренувань.

Мова йде про інше:

• не лежати без потреби;

• більше ходити;

• поступово збільшувати обсяг рухів;

• виконувати вправи, рекомендовані лікарем або фізичним терапевтом;

• уникати лише тих навантажень, які різко посилюють біль.

Саме такий підхід сьогодні вважається найбільш ефективним.

Чи потрібен корсет?

Ще одна поширена помилка — постійне носіння жорсткого поперекового корсета.

Багато пацієнтів упевнені, що він «утримує хребет» і захищає його від подальших ушкоджень.

Насправді тривале використання корсета без медичних показань може мати протилежний ефект.

Коли всю роботу бере на себе зовнішня підтримка, власні м'язи тулуба працюють менше.

Згодом вони слабшають, а стабільність хребта навіть зменшується.

Саме тому корсети використовуються лише в окремих клінічних ситуаціях і, як правило, протягом обмеженого часу.

Що говорить сучасна наука?

Великі клінічні дослідження показали, що пацієнти, які після гострого болю швидше поверталися до звичайної активності, у середньому:

• швидше одужували;

• рідше переходили до хронічного болю;

• швидше поверталися до роботи;

• мали меншу потребу в повторних консультаціях лікаря.

Саме тому сьогодні невролог набагато частіше рекомендує контрольовану активність, ніж тривалий спокій.

Клінічний коментар

У практиці невролога часто зустрічаються пацієнти, які протягом кількох тижнів майже не вставали з ліжка через страх «змістити грижу». Після огляду виявлялося, що гострий період уже минув, а основною причиною збереження болю стали ослаблення м'язів, страх руху та поступове формування хронічного больового синдрому. Після правильно підібраної програми фізичної активності, лікувальної фізкультури та навчання пацієнта біль поступово зменшувався без агресивних методів лікування.

Висновок

При більшості захворювань хребта рух — це частина лікування, а не його ворог.

Саме тому не варто самостійно призначати собі тривалий постільний режим або повністю відмовлятися від фізичної активності після появи болю в спині. Оптимальний рівень навантаження залежить від причини захворювання, тому визначати його повинен невролог після клінічного огляду. У більшості випадків правильно підібрана активність, сучасне лікування та поступове повернення до звичного способу життя допомагають відновитися значно швидше, ніж багатоденне лежання в ліжку.

Міф №5. При болю в спині потрібно "вправити хребці" або "поставити їх на місце"

Це один із найпоширеніших міфів, який десятиліттями підтримувався не лише серед пацієнтів, а й у популярній літературі. Багато людей щиро переконані, що причиною болю є «зміщений хребець», який необхідно терміново повернути на місце.

Після мануальної процедури або характерного «хрусту» людина нерідко відчуває короткочасне полегшення, що лише зміцнює віру в правильність такого пояснення.

Але чи справді хребці зміщуються настільки легко?

Сучасна анатомія та біомеханіка дають чітку відповідь — ні.

Чи можуть хребці "вийти зі свого місця"?

Хребет — одна з найстабільніших конструкцій людського організму.

Його утримують:

• міжхребцеві диски;

• потужний зв'язковий апарат;

• фасеткові суглоби;

• глибокі м'язи спини;

• м'язи живота;

• грудна клітка та таз.

Щоб здоровий хребець дійсно змістився, потрібна дуже серйозна травма — наприклад, дорожньо-транспортна пригода або падіння з великої висоти.

Такі ушкодження супроводжуються переломами, нестабільністю хребта та часто потребують термінової нейрохірургічної допомоги.

У повсякденному житті ситуації, коли людина «нахилилася — і хребець вискочив», просто не існує.

Тоді чому виникає відчуття, що "щось стало на місце"?

Після мануальної терапії або мобілізації суглобів багато пацієнтів відзначають полегшення.

Це реальний ефект.

Але його причина зовсім інша.

Сучасні дослідження показують, що мануальна терапія може:

• тимчасово зменшувати м'язовий спазм;

• покращувати рухливість суглобів;

• впливати на больові рецептори;

• змінювати сприйняття болю центральною нервовою системою.

Тобто позитивний ефект пов'язаний не з "вправленням хребців", а з нейрофізіологічними механізмами.

Саме тому сучасна медицина практично не використовує поняття «хребець став на місце».

Чи означає це, що мануальна терапія не допомагає?

Ні.

Було б неправильно стверджувати, що всі методи мануальної терапії є неефективними.

За окремих станів, відповідно до міжнародних рекомендацій, мануальні методики можуть бути частиною комплексного лікування гострого або хронічного болю в спині.

Але є кілька важливих умов.

По-перше, перед процедурою пацієнта повинен оглянути лікар, щоб виключити стани, при яких мануальна терапія протипоказана.

По-друге, вона не повинна використовуватися як єдиний метод лікування.

Найкращі результати спостерігаються тоді, коли мануальна терапія поєднується з лікувальною фізкультурою, навчанням пацієнта, поступовим поверненням до фізичної активності та корекцією факторів ризику.

Чому небезпечно лікуватися без встановлення діагнозу?

У практиці невролога зустрічаються ситуації, коли пацієнт роками «вправляє хребет», хоча справжньою причиною болю є:

• пухлина хребта;

• компресійний перелом;

• запальне захворювання;

• інфекційний процес;

• остеопороз;

• виражена компресія нервового корінця.

У таких випадках агресивні мануальні маніпуляції можуть не лише не допомогти, а й погіршити стан.

Саме тому сучасні клінічні рекомендації наголошують: спочатку діагноз — потім лікування.

Чому "хруст" не означає успішне лікування?

Багато пацієнтів пов'язують ефективність процедури саме з характерним звуком.

Насправді цей звук виникає через швидку зміну тиску в суглобовій рідині та утворення газових бульбашок — явище, яке називають кавітацією.

Він не є доказом того, що хребець повернувся на місце, диск «вправився» або усунулася причина болю.

Оцінювати успішність лікування потрібно зовсім за іншими критеріями:

• чи зменшився біль;

• чи відновилася рухливість;

• чи покращилася функція кінцівки;

• чи повернулася людина до звичного життя;

• чи не виникають повторні загострення.

Саме ці показники мають клінічне значення.

Клінічний коментар

У практиці невролога нерідко зустрічаються пацієнти, які після кожного загострення шукають фахівця, щоб «поставити хребці на місце». Проте якщо біль повертається через кілька тижнів або місяців, це свідчить про те, що основна причина проблеми залишилася невирішеною. Сучасний підхід полягає не в регулярному повторенні маніпуляцій, а у встановленні точного діагнозу, усуненні факторів ризику, відновленні нормальної функції м'язів і навчанні пацієнта правильно поводитися зі своїм хребтом.

Висновок

У більшості випадків біль у спині пов'язаний не зі "зміщенням хребців", а зі складними змінами у м'язах, суглобах, міжхребцевих дисках, нервових структурах та механізмах формування болю.

Саме тому при появі болю важливо спочатку звернутися до невролога. Лікар проведе клінічний огляд, визначить джерело симптомів, за потреби призначить додаткові обстеження та складе індивідуальний план лікування. Якщо мануальна терапія дійсно буде корисною у вашій клінічній ситуації, вона стане лише одним із компонентів комплексного лікування, а не його єдиною основою.

Міф №6. Запаморочення виникає через «шийний остеохондроз»

Мабуть, жоден міф у неврології не є настільки поширеним, як твердження, що будь-яке запаморочення викликане «шийним остеохондрозом». Багато пацієнтів роками проходять курси масажу, фізіотерапії, крапельниць або мануальної терапії, хоча справжня причина їхніх симптомів зовсім інша.

У сучасній міжнародній медицині діагноз «запаморочення через остеохондроз» практично не використовується.

Це не означає, що захворювання шийного відділу хребта ніколи не можуть супроводжуватися відчуттям нестійкості. Але справжнє системне запаморочення набагато частіше має інше походження.

Саме тому перше завдання невролога — не підтвердити поширений міф, а встановити справжню причину симптомів.

Що таке запаморочення?

Цікаво, що пацієнти вкладають у слово «запаморочення» зовсім різні відчуття.

Одні говорять:

«У мене все крутиться.»

Інші описують свій стан так:

«Наче земля пливе під ногами.»

Хтось скаржиться на:

«Нестійкість під час ходьби.»

А дехто має на увазі:

«Темніє в очах, зараз знепритомнію.»

Для лікаря це чотири абсолютно різні симптоми, які можуть мати різні причини та вимагати різного обстеження.

Саме тому під час консультації невролог детально уточнює характер відчуттів, тривалість нападу, обставини його виникнення та супутні симптоми.

Які причини запаморочення зустрічаються найчастіше?

За даними міжнародних досліджень, найпоширенішими причинами є:

• доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ);

• вестибулярний неврит;

• хвороба Меньєра;

• вестибулярна мігрень;

• побічна дія лікарських препаратів;

• тривожні розлади;

• ортостатична гіпотензія.

Значно рідше запаморочення є проявом інсульту, пухлин головного мозку або інших серйозних неврологічних захворювань.

Саме тому правильний діагноз майже ніколи не встановлюється лише за результатами МРТ шийного відділу хребта.

Чи може шийний відділ хребта викликати запаморочення?

Це питання досі активно обговорюється у світовій медицині.

Існує поняття цервікогенного запаморочення (cervicogenic dizziness), однак цей стан вважається діагнозом виключення.

Іншими словами, лікар може припустити його лише після того, як будуть виключені більш поширені причини:

• доброякісне позиційне запаморочення;

• захворювання внутрішнього вуха;

• вестибулярна мігрень;

• порушення мозкового кровообігу;

• інші неврологічні та терапевтичні захворювання.

Сучасні дослідження показують, що більшість пацієнтів, яким раніше встановлювали діагноз «запаморочення через остеохондроз», насправді мали інші захворювання.

Саме тому міжнародні клінічні рекомендації не радять використовувати цей діагноз без ретельного обстеження.

Чому МРТ шийного відділу часто не дає відповіді?

Практично після 40 років у більшості людей на МРТ визначаються вікові зміни:

• зниження висоти дисків;

• протрузії;

• спондильоз;

• артроз фасеткових суглобів.

Однак ці знахідки не доводять, що саме вони є причиною запаморочення.

Якщо пацієнт має типові напади ДППЗ, лікування повинно полягати не у крапельницях чи «лікуванні остеохондрозу», а у виконанні спеціальних репозиційних маневрів, ефективність яких підтверджена міжнародними дослідженнями.

Саме тому правильний діагноз має набагато більше значення, ніж саме обстеження.

Коли потрібно терміново звернутися до лікаря?

Хоча більшість випадків запаморочення не пов'язані з небезпечними захворюваннями, існують симптоми, які потребують негайної медичної допомоги.

До них належать:

• раптове дуже сильне запаморочення;

• слабкість у руці або нозі;

• порушення мовлення;

• двоїння в очах;

• різке порушення координації;

• асиметрія обличчя;

• втрата свідомості.

Такі симптоми можуть бути проявами гострого порушення мозкового кровообігу й потребують негайного виклику екстреної медичної допомоги.

Клінічний коментар

У практиці невролога нерідко зустрічаються пацієнти, які протягом багатьох місяців лікували «шийний остеохондроз», хоча після детального огляду виявлялося доброякісне позиційне запаморочення або вестибулярна мігрень. Після встановлення правильного діагнозу лікування кардинально змінювалося, а симптоми значно зменшувалися або повністю зникали. Саме це ще раз підтверджує: у сучасній медицині лікують не популярний діагноз, а конкретне захворювання.

Висновок

Запаморочення — це симптом, а не діагноз.

Пов'язувати його лише з «шийним остеохондрозом» — одна з найпоширеніших помилок. Для ефективного лікування необхідно спочатку встановити справжню причину порушення. Саме тому при повторних нападах запаморочення варто звернутися до невролога. Клінічний огляд, правильно зібраний анамнез і, за потреби, сучасні методи діагностики дозволяють визначити джерело проблеми та підібрати лікування, яке відповідає принципам доказової медицини.

Міф №7. Остеохондроз — головна причина головного болю

«У вас болить голова через шийний остеохондроз» — одну з таких фраз хоча б раз у житті чули тисячі пацієнтів. Після цього починаються масажі, витягування хребта, фізіотерапія, ін'єкції та лікування шийного відділу. Але головний біль часто не зникає або швидко повертається.

Чому так відбувається?

Тому що в сучасній неврології остеохондроз не розглядається як універсальна причина головного болю.

Більше того, міжнародна класифікація головного болю (International Classification of Headache Disorders, ICHD-3) взагалі не містить діагнозу «головний біль через остеохондроз».

Які головні болі зустрічаються найчастіше?

За статистикою, понад 90 % усіх первинних головних болів становлять:

• мігрень;

• головний біль напруження;

• кластерний головний біль.

Кожне із цих захворювань має власний механізм розвитку, клінічні особливості та принципи лікування.

Саме тому двом пацієнтам із однаковою локалізацією болю можуть бути потрібні абсолютно різні препарати.

А якщо болить потилиця?

Саме потиличний біль найчастіше пояснюють «шийним остеохондрозом».

Проте біль у потилиці може бути пов'язаний із:

• головним болем напруження;

• мігренню;

• цервікогенним головним болем;

• невралгією потиличного нерва;

• артеріальною гіпертензією;

• окремими захворюваннями шийного відділу хребта.

Лише після клінічного огляду можна визначити, який із цих варіантів найбільш імовірний.

Саме тому локалізація болю сама по собі не дозволяє встановити діагноз.

Що таке цервікогенний головний біль?

На відміну від міфу про «остеохондроз», цервікогенний головний біль дійсно існує.

Але це зовсім не те саме.

Це вторинний головний біль, який виникає через патологію структур шийного відділу хребта:

• фасеткових суглобів;

• міжхребцевих дисків;

• зв'язок;

• окремих м'язів;

• верхніх шийних сегментів.

Для нього характерні певні клінічні особливості.

Наприклад:

• біль часто починається саме в шиї;

• поступово поширюється до потилиці, скроні або ока;

• посилюється під час певних рухів головою;

• супроводжується обмеженням рухливості шиї.

Саме тому встановити цей діагноз лише після МРТ практично неможливо.

Необхідний повноцінний неврологічний огляд.

Чи потрібне МРТ головного мозку при кожному головному болю?

Це ще один дуже поширений міф.

Багато пацієнтів вважають, що будь-який головний біль потрібно починати обстежувати з МРТ.

Насправді міжнародні рекомендації говорять про інше.

Якщо клінічна картина типова для мігрені або головного болю напруження, а під час неврологічного огляду не виявлено "червоних прапорців", рутинне виконання МРТ не рекомендується.

Дослідження призначається тоді, коли лікар має підстави підозрювати вторинний характер головного болю.

Які симптоми повинні насторожити?

Негайного звернення до лікаря потребують ситуації, коли головний біль:

• виник раптово і досяг максимальної інтенсивності за кілька секунд або хвилин;

• супроводжується слабкістю у кінцівках;

• поєднується з порушенням мовлення;

• супроводжується втратою свідомості;

• виник після травми голови;

• поєднується з гарячкою та ригідністю потиличних м'язів;

• з'явився вперше після 50 років і швидко прогресує.

У таких випадках потрібна термінова медична допомога.

Чому неправильний діагноз небезпечний?

Якщо будь-який головний біль роками пояснювати «остеохондрозом», можна пропустити захворювання, які потребують абсолютно іншого лікування.

Наприклад:

• мігрень;

• медикаментозно-індукований головний біль;

• кластерний головний біль;

• невралгію потиличного нерва;

• окремі судинні захворювання;

• пухлини головного мозку;

• менінгіт;

• скроневий артеріїт.

Саме тому сучасний невролог не починає лікування зі слів «це через шийний відділ».

Спочатку він визначає тип головного болю.

І лише після цього підбирає лікування.

Клінічний коментар

У своїй практиці неврологи регулярно зустрічають пацієнтів, які протягом багатьох років лікували «остеохондроз шиї», хоча насправді страждали на мігрень. Після встановлення правильного діагнозу та призначення сучасної специфічної терапії частота нападів значно зменшувалася, а якість життя суттєво покращувалася. Це ще раз підтверджує, що однаковий симптом не завжди має однакову причину.

Висновок

Більшість випадків головного болю не пов'язані з остеохондрозом.

Якщо головний біль повторюється, посилюється, заважає працювати або супроводжується іншими неврологічними симптомами, не варто самостійно пояснювати його проблемами із шийним відділом хребта. Консультація невролога допоможе визначити тип головного болю, виключити небезпечні захворювання, за потреби призначити обґрунтовані обстеження та підібрати лікування відповідно до сучасних міжнародних клінічних рекомендацій.

Міф №8. Якщо на МРТ написано «остеохондроз», саме його потрібно лікувати

Цей міф є прямим наслідком неправильного трактування результатів обстежень. Багато пацієнтів отримують висновок МРТ, бачать перелік медичних термінів і починають лікувати саме їх, навіть якщо вони не мають жодного стосунку до наявних симптомів.

Сучасна доказова медицина дотримується іншого принципу:

лікувати потрібно не висновок МРТ, а конкретне захворювання, яке викликає симптоми.

Це фундаментальний підхід сучасної неврології.

Чому висновок МРТ не є діагнозом?

Рентгенолог описує те, що бачить на зображенні.

Його завдання — максимально точно охарактеризувати анатомічні зміни.

У висновку можуть зустрічатися такі терміни:

• остеохондроз;

• спондильоз;

• спондилоартроз;

• протрузія;

• грижа диска;

• дегідратація диска;

• зниження висоти дисків;

• дегенеративно-дистрофічні зміни.

Жоден із цих термінів сам по собі не є остаточним клінічним діагнозом.

Вони лише описують структуру хребта.

Саме тому після МРТ пацієнт повинен звернутися до лікаря, який відповість на головне питання:

Чи пояснюють ці зміни мої симптоми?

Один висновок — різні пацієнти

Уявімо двох людей.

Перший пацієнт — 35 років.

На МРТ описано протрузію L4-L5.

Болю немає.

Людина займається спортом і почувається чудово.

Другий пацієнт також має протрузію L4-L5.

Але його турбує:

• біль у попереку;

• біль, що віддає по зовнішній поверхні ноги;

• слабкість стопи;

• порушення чутливості.

На МРТ обидва мають схожі зміни.

Але клінічна ситуація абсолютно різна.

Першому пацієнтові лікування може взагалі не знадобитися.

Другому необхідна повноцінна неврологічна оцінка та індивідуальний план терапії.

Саме тому досвідчений невролог ніколи не призначає лікування лише за результатами одного обстеження.

Чому на МРТ часто знаходять "страшні" зміни?

МРТ — дуже чутливий метод діагностики.

Він бачить навіть мінімальні вікові зміни.

Це схоже на ситуацію із сивим волоссям.

Його поява не означає, що людина хвора.

Так само й дегенеративні зміни хребта часто є природною частиною процесу старіння.

Численні міжнародні дослідження показали, що навіть у людей без болю можуть визначатися:

• протрузії;

• грижі;

• дегенерація дисків;

• артроз фасеткових суглобів;

• зниження висоти міжхребцевих дисків.

Саме тому сучасні рекомендації закликають дуже обережно інтерпретувати результати МРТ.

Що насправді лікує невролог?

Невролог лікує не слово «остеохондроз».

Він лікує конкретні клінічні синдроми.

Наприклад:

• радикулопатію;

• нейропатичний біль;

• компресію нервового корінця;

• міофасціальний больовий синдром;

• головний біль;

• мігрень;

• тунельні синдроми;

• полінейропатію;

• невралгію;

• цервікогенний головний біль.

Саме тому два пацієнти з однаковим МРТ можуть отримати абсолютно різні рекомендації.

Чому не можна починати лікування без огляду?

Сучасні міжнародні рекомендації наголошують:

клінічний огляд завжди має пріоритет над результатами візуалізації.

Саме під час консультації лікар оцінює:

• рефлекси;

• силу м'язів;

• чутливість;

• координацію;

• характер болю;

• зв'язок симптомів із рухами;

• наявність "червоних прапорців".

Лише після цього результати МРТ набувають клінічного значення.

Без такого аналізу навіть найдорожче обстеження може бути інтерпретоване неправильно.

Клінічний коментар

У практиці невролога нерідко трапляються ситуації, коли пацієнт приносить МРТ із висновком «виражений остеохондроз» і вже морально готується до складного лікування або операції. Після детального огляду з'ясовується, що виявлені зміни є типовими для його віку й не пояснюють наявних симптомів. Натомість справжньою причиною болю може бути синдром зап'ясткового каналу, патологія плечового суглоба, захворювання кульшового суглоба або навіть зовсім не неврологічна проблема. Саме тому клінічне мислення лікаря залишається важливішим за будь-яке високотехнологічне обстеження.

Висновок

МРТ — це дуже потужний діагностичний інструмент, але воно не встановлює діагноз самостійно.

Не варто починати лікування лише тому, що у висновку з'явилися слова «остеохондроз», «протрузія» чи «спондильоз». Остаточний висновок повинен робити невролог після клінічного огляду, оцінки симптомів і аналізу всіх результатів обстеження. Саме такий підхід дозволяє уникнути зайвого лікування, своєчасно виявити справжню причину болю та підібрати терапію, яка дійсно допоможе пацієнту.

Міф №9. Якщо біль минув — проблема вирішена

Більшість пацієнтів оцінюють своє одужання дуже просто: якщо біль зник, значить, хвороба вилікувана. На перший погляд це здається логічним. Проте сучасна неврологія дивиться на ситуацію значно глибше.

Зникнення болю далеко не завжди означає повне відновлення.

Навпаки, іноді біль минає ще до того, як повністю відновилася функція нервової системи або усунуті фактори, які призвели до його виникнення.

Саме тому досвідчений невролог оцінює не лише інтенсивність болю, а й загальний функціональний стан пацієнта.

Біль — лише один із симптомів

Під час консультації люди часто говорять:

«Мене вже майже нічого не болить, значить усе добре.»

Але лікаря цікавлять і інші питання.

Наприклад:

• Чи повністю відновилася сила м'язів?

• Чи залишилося оніміння?

• Чи повернулася нормальна чутливість?

• Чи не змінилася хода?

• Чи може людина виконувати звичні фізичні навантаження?

• Чи не виникає біль після тривалого сидіння або роботи?

Саме ці критерії дозволяють оцінити справжній результат лікування.

Чому біль може зникнути раніше, ніж відновиться нерв?

Нервова тканина має свої особливості.

Якщо нервовий корінець або периферичний нерв був стиснений, запалений чи травмований, біль може зменшитися досить швидко після початку лікування.

Проте процес відновлення самого нерва триває значно довше.

Саме тому навіть після зникнення болю можуть залишатися:

• поколювання;

• відчуття «мурашок»;

• оніміння;

• слабкість окремих м'язів;

• швидка втомлюваність кінцівки.

У таких випадках припиняти лікування або відмовлятися від реабілітації передчасно не варто.

Ще одна помилка — одразу повертатися до колишніх навантажень

Після того як біль минає, багато людей різко повертаються до звичного способу життя.

Наприклад:

• починають піднімати важкі предмети;

• виконують інтенсивні тренування;

• багато годин працюють без перерв;

• перестають виконувати лікувальні вправи.

Саме в цей період нерідко виникає повторне загострення.

Причина полягає не в тому, що лікування було неправильним, а в тому, що тканини ще не встигли повністю адаптуватися до навантаження.

Саме тому сучасна реабілітація передбачає поступове збільшення фізичної активності, а не різке повернення до максимальних навантажень.

Чому виникають повторні епізоди болю?

Якщо усунути лише симптом, але не вплинути на фактори ризику, проблема може повертатися.

До найчастіших причин повторних загострень належать:

• недостатня фізична активність;

• слабкість м'язів тулуба;

• тривале сидіння без зміни положення;

• надлишкова маса тіла;

• неправильна організація робочого місця;

• відсутність регулярних вправ;

• паління;

• неконтрольований цукровий діабет та інші супутні захворювання.

Саме тому сучасне лікування включає не лише медикаменти, а й зміну способу життя.

Якою є справжня мета лікування?

Пацієнти часто думають, що головна мета — прибрати біль.

Насправді сучасна неврологія ставить перед собою значно ширші завдання.

Необхідно:

• усунути причину симптомів, якщо це можливо;

• відновити функцію нервової системи;

• повернути людину до роботи та звичного життя;

• знизити ризик повторних загострень;

• запобігти розвитку хронічного болю.

Саме такий підхід забезпечує довготривалий результат.

Клінічний коментар

У практиці невролога досить часто зустрічаються пацієнти, які припиняють лікування одразу після того, як перестає боліти спина або шия. Через кілька тижнів чи місяців симптоми повертаються, інколи навіть із більшою інтенсивністю. Найчастіше це пов'язано не з «неефективністю лікування», а з тим, що людина передчасно відмовилася від реабілітації, лікувальної фізкультури або не усунула фактори, які сприяли розвитку захворювання. Саме тому контрольний огляд після завершення гострого періоду є не менш важливим, ніж перша консультація.

Висновок

Відсутність болю — це важливий, але не єдиний показник одужання.

Повноцінне відновлення включає повернення сили, рухливості, чутливості та звичної фізичної активності, а також профілактику повторних епізодів захворювання. Якщо після лікування біль зменшився, але залишаються слабкість, оніміння, нестійкість або інші симптоми, варто повторно звернутися до невролога. Це дозволить оцінити результати терапії, скоригувати подальший план лікування та допоможе уникнути хронізації процесу.

Міф №10. Якщо біль у спині або шиї повторюється — з цим нічого не можна зробити

Багато людей роками живуть із переконанням, що біль у спині або шиї — це природний супутник віку. Вони звикають до періодичних загострень, навчаються жити «від уколу до уколу» або «від курсу масажу до курсу масажу» і вже не очікують, що ситуацію можна суттєво змінити.

Насправді це один із найнебезпечніших міфів.

Сучасна неврологія розглядає біль не як неминучу частину старіння, а як симптом, який потребує аналізу. У більшості випадків можна не лише зменшити біль, а й значно скоротити частоту його повторних епізодів.

Саме тому головне питання сьогодні звучить не «чим зняти біль?», а «чому він повертається?»

Чому виникають повторні загострення?

Якщо проаналізувати історію більшості пацієнтів із хронічним болем у спині, можна побачити однаковий сценарій.

З'явився біль.

↓

Пройдено курс лікування.

↓

Біль минув.

↓

Людина повернулася до звичного способу життя.

↓

Через кілька місяців або рік біль повернувся.

Такий цикл може повторюватися десятиліттями.

Причина полягає в тому, що лікування часто було спрямоване лише на усунення симптомів, тоді як фактори, які підтримують біль, залишилися без змін.

Сучасна медицина дивиться значно ширше

За останні двадцять років наше розуміння механізмів хронічного болю кардинально змінилося.

Сьогодні відомо, що на розвиток повторних загострень впливають:

• рівень фізичної активності;

• стан м'язів тулуба;

• якість сну;

• хронічний стрес;

• тривожність;

• ожиріння;

• куріння;

• цукровий діабет;

• характер роботи;

• тривале сидіння;

• попередні епізоди болю.

Саме тому сучасний невролог оцінює не лише МРТ або рентгенографію.

Він аналізує спосіб життя пацієнта.

Іноді саме там знаходиться відповідь на питання, чому біль постійно повертається.

Чи можна повністю запобігти новим загостренням?

Абсолютної гарантії медицина не дає.

Але численні міжнародні дослідження показують, що ризик повторного болю можна значно зменшити.

Найкращі результати демонструють пацієнти, які:

• регулярно виконують лікувальні вправи;

• підтримують достатню фізичну активність;

• контролюють масу тіла;

• не палять;

• правильно організували робоче місце;

• своєчасно лікують супутні захворювання;

• звертаються до лікаря при появі нових симптомів, а не через кілька місяців після початку болю.

Саме ці рекомендації входять до більшості сучасних міжнародних клінічних настанов.

Чому не існує «чарівної таблетки»?

Пацієнти часто запитують:

«Який препарат зробить так, щоб спина більше ніколи не боліла?»

На жаль, такої таблетки не існує.

І це стосується не лише захворювань хребта.

Наприклад, жоден кардіолог не скаже, що одна ін'єкція вилікує артеріальну гіпертензію назавжди.

Жоден ендокринолог не пообіцяє, що один курс лікування повністю усуне цукровий діабет.

Так само і в неврології.

Найкращий результат досягається тоді, коли медикаментозне лікування поєднується зі зміною способу життя, фізичною активністю, реабілітацією та активною участю самого пацієнта.

Саме це сьогодні вважається світовим стандартом.

Що змінилося в сучасній неврології?

Ще двадцять років тому основна увага приділялася самому болю.

Сьогодні лікар оцінює значно більше.

Важливо зрозуміти:

• чому виник біль;

• які фактори підтримують його;

• що заважає одужанню;

• як знизити ризик повторних загострень;

• як повернути людину до повноцінного життя.

Саме тому консультація сучасного невролога — це не лише призначення препаратів.

Це побудова довгострокового плану лікування та профілактики.

Клінічний коментар

У практиці невролога добре помітна одна закономірність. Пацієнти, які розглядають лікування як короткий курс таблеток або ін'єкцій, набагато частіше повертаються з повторними загостреннями. Натомість люди, які після консультації змінюють рівень фізичної активності, виконують рекомендовані вправи, контролюють фактори ризику та регулярно спостерігаються у лікаря, зазвичай мають значно кращі довгострокові результати. Саме тому сучасна неврологія дедалі більше уваги приділяє профілактиці, а не лише лікуванню вже наявного болю.

Підсумок статті

Міфи про остеохондроз сформувалися десятиліття тому, коли можливості діагностики та лікування були значно обмеженішими. Сьогодні медицина має набагато більше знань про причини болю в спині, шиї, головного болю, запаморочення та інших неврологічних симптомів. Ми знаємо, що не кожна грижа викликає біль, не кожна знахідка на МРТ потребує лікування, а тривале лежання, регулярні «профілактичні крапельниці» чи спроби «вправити хребці» далеко не завжди допомагають пацієнту.

Якщо вас турбують біль у спині, шиї, головний біль, запаморочення, оніміння кінцівок або інші неврологічні симптоми, не варто самостійно ставити собі діагноз лише на підставі МРТ або порад знайомих. Консультація невролога дозволяє оцінити клінічну картину в цілому, визначити справжню причину симптомів, призначити лише необхідні обстеження та підібрати лікування відповідно до сучасних міжнародних рекомендацій. Саме такий підхід допомагає не лише усунути біль, а й повернути людині активність, працездатність і впевненість у власному здоров'ї.