Статті про здоров'я

Атрофія м’язів — це зменшення їхнього об’єму та сили. Вона може виникати після тривалої нерухомості, травми або операції, але іноді є проявом захворювання периферичних нервів, нервових корінців, спинного мозку чи безпосередньо м’язової тканини.

Саме тому помітне зменшення м’яза не варто розглядати лише як наслідок недостатнього фізичного навантаження. Якщо атрофія розвивається без очевидної причини, прогресує або супроводжується слабкістю, онімінням і посмикуваннями м’язів, необхідна консультація невролога. Одним із ключових методів обстеження в таких випадках є електронейроміографія — ЕНМГ.

Що означає атрофія м’язів?

Атрофією називають зменшення маси та об’єму м’язової тканини. Зовні це може виглядати як асиметрія рук або ніг, западіння між кістками кисті, зменшення об’єму стегна чи гомілки, зміна контуру плечового поясу.

У легких випадках людина помічає не саму атрофію, а її наслідки:

• стало важче підійматися сходами;

• складно встати зі стільця без допомоги рук;

• предмети випадають із кисті;

• знизилася сила стискання;

• стопа почала «чіплятися» за підлогу;

• одна рука або нога стала помітно тоншою;

• швидко виникає втома під час звичного навантаження.

Атрофія може бути локальною, коли зменшується окремий м’яз або група м’язів, і генералізованою, коли втрата м’язової маси охоплює значну частину тіла.

Чому м’язи можуть зменшуватися?

Найпростіша причина — тривале обмеження рухів. Після перелому, операції, іммобілізації кінцівки або тривалого постільного режиму м’язи не отримують достатнього навантаження і поступово втрачають об’єм.

Однак атрофія може виникати й через порушення іннервації. Щоб м’яз нормально працював, до нього постійно повинні надходити імпульси від нервової системи. Якщо нерв, нервовий корінець або мотонейрон пошкоджений, м’яз втрачає нормальний нервовий контроль і починає атрофуватися.

Серед можливих причин:

• травма або компресія периферичного нерва;

• синдром зап’ясткового чи кубітального каналу;

• радикулопатія при грижі міжхребцевого диска;

• полінейропатія;

• наслідки інсульту або травми спинного мозку;

• захворювання мотонейронів;

• запальні та спадкові нейропатії;

• міопатії та м’язові дистрофії;

• ендокринні й метаболічні порушення;

• тривала нерухомість;

• виражений дефіцит харчування або системне захворювання.

Огляд м’язової системи допомагає лікарю оцінити атрофію, асиметрію, фасцикуляції, тонус і силу м’язів, але одного огляду часто недостатньо для визначення рівня ураження. (Merck Manuals)

Чи завжди при атрофії потрібна ЕНМГ?

Не завжди.

Якщо м’яз зменшився після тривалого перебування кінцівки в гіпсі, операції або вимушеного обмеження рухів, а чутливість і сила поступово відновлюються, лікар може спочатку рекомендувати реабілітацію та спостереження.

ЕНМГ особливо потрібна, якщо:

• атрофія виникла без очевидної причини;

• один м’яз або одна кінцівка помітно менші за інші;

• зменшення м’яза прогресує;

• одночасно з’явилася слабкість;

• є оніміння, печіння або поколювання;

• виникають фасцикуляції — дрібні посмикування під шкірою;

• знизилися або зникли рефлекси;

• після травми нерва функція довго не відновлюється;

• необхідно відрізнити ураження нерва від первинного захворювання м’яза.

Фасцікуляції можуть траплятися і в здорових людей, однак у поєднанні з прогресуючою слабкістю та атрофією вони потребують повноцінного неврологічного обстеження. (Merck Manuals)

Що показує ЕНМГ при атрофії м’язів?

Електронейроміографічне дослідження оцінює не зовнішній вигляд м’яза, а роботу нервово-м’язової системи.

Під час стимуляційної частини ЕНМГ досліджують проведення електричного імпульсу по моторних і чутливих нервах. Лікар оцінює швидкість проведення, амплітуду відповіді та інші параметри, які можуть свідчити про пошкодження аксона або мієлінової оболонки нерва. (Національний інститут неврології)

Голкова електроміографія дозволяє реєструвати електричну активність окремих м’язів у спокої та під час довільного скорочення. Вона може виявити ознаки денервації, реіннервації, нейрогенного або первинно-м’язового ураження. (Національний інститут неврології)

Чи можна визначити причину атрофії за допомогою ЕНМГ?

ЕНМГ не завжди встановлює остаточний діагноз, але часто суттєво звужує коло можливих причин.

Дослідження допомагає визначити, який механізм переважає:

Нейрогенне ураження

М’яз атрофується через пошкодження нерва, нервового корінця або мотонейрона. У такому разі ЕНМГ може виявити ознаки денервації та зміни потенціалів рухових одиниць.

Такий тип змін можливий при радикулопатії, травмі нерва, полінейропатії, тунельному синдромі або захворюваннях мотонейронів.

Міогенне ураження

Проблема виникає безпосередньо в м’язовій тканині. Це може спостерігатися при запальних міопатіях, м’язових дистрофіях, токсичних або метаболічних ураженнях м’язів.

Голкова електроміографія допомагає відрізнити м’язовий тип порушень від нейрогенного, хоча для остаточного діагнозу можуть знадобитися аналізи крові, генетичні дослідження, МРТ м’язів або біопсія.

Атрофія через бездіяльність

При атрофії, пов’язаній лише з тривалим обмеженням рухів, електрофізіологічні показники нервів можуть залишатися нормальними. Такий результат допомагає виключити значуще ураження периферичної нервової системи.

Чи показує ЕНМГ, наскільки сильно пошкоджений нерв?

Так, у багатьох випадках дослідження дозволяє оцінити тяжкість і поширеність процесу.

ЕНМГ може допомогти встановити:

• який саме нерв пошкоджений;

• де приблизно розташована ділянка ураження;

• чи є часткове або виражене випадіння нервових волокон;

• чи поширюється процес на кілька нервів;

• чи збережена можливість реіннервації м’яза;

• чи є ознаки хронічного або активного ураження.

Після травми периферичного нерва це особливо важливо для вибору між спостереженням, реабілітацією та консультацією хірурга.

Чи може ЕНМГ бути нормальною при помітній атрофії?

Так.

ЕНМГ досліджує функцію периферичних нервів і м’язів, але не пояснює всі можливі причини втрати м’язової маси. Нормальний результат можливий, якщо атрофія пов’язана з недостатнім навантаженням, віковим зменшенням м’язової маси, системним захворюванням, порушенням харчування або іншою причиною, яка не викликає характерних електрофізіологічних змін.

Тому результати завжди оцінюють разом із неврологічним оглядом, анамнезом і додатковими обстеженнями.

Які дослідження можуть знадобитися додатково?

Залежно від клінічної ситуації лікар може призначити:

• МРТ хребта;

• МРТ головного або спинного мозку;

• УЗД периферичного нерва;

• загальний і біохімічний аналізи крові;

• креатинфосфокіназу;

• глюкозу та глікований гемоглобін;

• тиреотропний гормон;

• рівень вітаміну B₁₂;

• дослідження електролітів;

• генетичні аналізи;

• консультацію нейрохірурга, ендокринолога або ревматолога.

МРТ показує структурні зміни, УЗД дозволяє оцінити анатомію доступного периферичного нерва, а ЕНМГ визначає, як працюють нерви та м’язи. Ці методи не замінюють, а доповнюють один одного.

Коли необхідно звернутися до лікаря якнайшвидше?

Не варто відкладати консультацію, якщо атрофія:

• швидко прогресує;

• супроводжується наростаючою слабкістю;

• поширюється на нові групи м’язів;

• поєднується з порушенням ходи;

• ускладнює ковтання або дихання;

• супроводжується постійними фасцикуляціями;

• з’явилася після травми нерва;

• виникла разом із порушенням функції сечового міхура або кишечника.

Раптова слабкість у руці або нозі, асиметрія обличчя та порушення мовлення можуть бути ознаками інсульту і потребують негайного виклику екстреної медичної допомоги.

Чому важливо не відкладати ЕНМГ?

Коли м’яз тривалий час не отримує повноцінної нервової стимуляції, у ньому можуть розвиватися структурні зміни. Чим раніше встановлено рівень і характер ураження, тим швидше можна розпочати лікування, реабілітацію або вирішити питання про хірургічне втручання.

ЕНМГ може бути особливо важливою тоді, коли зовнішня атрофія вже помітна, але причина слабкості залишається незрозумілою.

Висновок

Атрофія м’язів — це не окремий діагноз, а ознака, яка може виникати через бездіяльність, пошкодження периферичного нерва, радикулопатію, полінейропатію, захворювання мотонейронів або первинну патологію м’язів.

Електронейроміографічне дослідження потрібне не в кожному випадку, але воно є одним із основних методів діагностики, якщо атрофія супроводжується слабкістю, порушенням чутливості, фасцикуляціями, зміною рефлексів або прогресує без очевидної причини.

ЕНМГ допомагає встановити, чи пов’язане зменшення м’яза з ураженням нерва, визначити рівень і тяжкість процесу та відрізнити нейрогенну атрофію від первинного захворювання м’язової тканини.